Історико-архітектурна пам’ятка Спасо-Преображенський собор
Інформація
Адреса
Прилуки, вул. Шевченка, 1
Однією з найвеличнішою спорудою у Прилуках є Спасо-Преображенський собор, збудований у середині XVІІ століття. До наших днів храм дійшов фактично у своєму первісному вигляді. Храм Преображення Господнього було зведено у стилі пізнього українського бароко на центральному майдані міста. Значний внесок у його будівництво зробив прилуцький полковник Гнат Галаган. Саме він надав необхідну суму для якнайшвидшого завершення будівельних робіт. Також за ініціативи цього благодійника стару проїзну вежу вже тоді неіснуючого міського укріплення було перебудовано на соборну дзвіницю із храмом на честь святителя Миколая.
Дерев’яна Спаська церква була побудована приблизно у 1653—55 роках (у 1653 і 1654 роках вона мала ще недобудовані бані). Наприкінці XVII — на початку XVIII століття ця церква згоріла.
На місці попреднього храму у 1710—20 роках коштом прилуцького полковника Гната Галагана була споруджена нова мурована п’ятибанна церква.
Під час прилуцької пожежі 14 вересня 1781 року, коли згорів дерев’яний собор Різдва Богородиці, Спасо-Преображенська церква, вочевидь, теж постраждала, але не дуже, бо в документі «О сгоревшем в городе Прилуке в бывшей пожар разном строении» вона не згадується.
Після здійснення необхідного ремонту Спасо-Преображенська церква була освячена соборною, якою вона лишалася до 1817 року, коли був освячений новозбудований собор Різдва Богородиці.
Спасо-Преображенська церква діяла як парафіяльна. При храмі діяли школа й шпиталь. Наприкінці XIX століття храм був обнесений цегляною огорожею, була поставлена сторожка (дотепер не збереглися).
Та славне минуле Спасо-Преображенського собору не змогло врятувати храм від цинізму ХХ століття. У 1930-х роках церкву було закрито. Усе його багате вбрання, що збиралося прилучанами двісті з лишнім років, було безжалісно пограбовано або знищено. Нова влада вирішила переобладнати приміщення собору під атеїстичний музей, який, утім, скоро прийшлося теж закрити. Після війни у видатній архітектурній пам’ятці облаштували звичайний склад господарчих виробів, а в дзвіниці продавали місцевим жителям керосин. У результаті подібної експлуатації, храмовий комплекс світового значення являв собою жалюгідне видовище. Правда, з 60-х років місцеві ентузіасти кілька разів пробували розпочати тут реставраційні роботи, але на це ніколи не вистачало коштів, і тому риштування з роками гнило, а робота майже не посувалася.
Коли в 1991 році собор було передано релігійній громаді, у його середині не залишилося і сліду від колишньої величі: віруючих зустріли лише купи сміття та будівельних відходів. Проте нову общину це не злякало, і за досить короткий термін, в березні 91-го, храм було знову освячено. За кілька років, що пройшли з моменту відновлення храму, тут було відновлено настінні розписи, іконостас, і тепер собор заповнений прихожанами.
За останнє десятиліття значно змінилася і соборна територія. Уже в наші часи поблизу східної стіни храму було поставлено символічний надгробок у пам’ять десятків видатних церковних і громадських діячів, які знайшли своє упокоєння біля головної святині Прилук. Безжалісне ХХ століття не залишило від цього цвинтаря нічого, але святий хрест став відтепер для всіх спільною братською могилою.
Недалеко від собору до наших днів дожила так звана кам’яниця. Це найдавніша в місті кам’яна споруда, яка свого часу виконувала функції козацької скарбниці. Колись це була справжня міні-фортеця, але її вигляд було змінено у XVІІІ столітті, коли скарбниця втратила своє первісне значення.
У стінах Преображенського собору вперше почув слово Боже маленький Яким Горленко – в майбутньому святитель Іоасаф Білгородський. Народився він у побожній родині Андрія Дмитровича Горленка та його дружини Марії Данилівни поблизу Прилук, на хуторі Чернявщина, що нині звуться Лапинці. Згодом місцеві жителі збудують тут храм, який освятять на честь свого знаменитого земляка. Ця церква дожила і до наших днів. А майбутнього богослова із світовим ім’ям батьки охрестили у прилуцькому Преображенському храмі. І тут же Яким, будучи звичайним хлопчаком, навчився промовляти до Бога свої перші молитви. Завдяки своїм мудрим батькам та благочестивим наставникам юнак загорівся палкою любов’ю до Господа і вирішив присвятити своє життя повністю Церкві. Саме у Спаському соборі хлопчина навчався азам Божественної Премудрості. Досягши свого повноліття, талановитий юнак відправляється до Києва, де приймає чернецтво та повністю присвячує себе богословській науці. Згодом його чекають Мгарська обитель, Троїце-Сергієва лавра і, нарешті, єпископська кафедра в Білгороді. Але назавжди ім’я святителя Іоасафа Білгородського буде пов’язане з його маленькою батьківщиною на березі річки Удай, і в першу чергу з його духовною колискою – Спасо-Преображенським храмом.
Дерев’яна Спаська церква була побудована приблизно у 1653—55 роках (у 1653 і 1654 роках вона мала ще недобудовані бані). Наприкінці XVII — на початку XVIII століття ця церква згоріла.
На місці попреднього храму у 1710—20 роках коштом прилуцького полковника Гната Галагана була споруджена нова мурована п’ятибанна церква.
Під час прилуцької пожежі 14 вересня 1781 року, коли згорів дерев’яний собор Різдва Богородиці, Спасо-Преображенська церква, вочевидь, теж постраждала, але не дуже, бо в документі «О сгоревшем в городе Прилуке в бывшей пожар разном строении» вона не згадується.
Після здійснення необхідного ремонту Спасо-Преображенська церква була освячена соборною, якою вона лишалася до 1817 року, коли був освячений новозбудований собор Різдва Богородиці.
Спасо-Преображенська церква діяла як парафіяльна. При храмі діяли школа й шпиталь. Наприкінці XIX століття храм був обнесений цегляною огорожею, була поставлена сторожка (дотепер не збереглися).
Та славне минуле Спасо-Преображенського собору не змогло врятувати храм від цинізму ХХ століття. У 1930-х роках церкву було закрито. Усе його багате вбрання, що збиралося прилучанами двісті з лишнім років, було безжалісно пограбовано або знищено. Нова влада вирішила переобладнати приміщення собору під атеїстичний музей, який, утім, скоро прийшлося теж закрити. Після війни у видатній архітектурній пам’ятці облаштували звичайний склад господарчих виробів, а в дзвіниці продавали місцевим жителям керосин. У результаті подібної експлуатації, храмовий комплекс світового значення являв собою жалюгідне видовище. Правда, з 60-х років місцеві ентузіасти кілька разів пробували розпочати тут реставраційні роботи, але на це ніколи не вистачало коштів, і тому риштування з роками гнило, а робота майже не посувалася.
Коли в 1991 році собор було передано релігійній громаді, у його середині не залишилося і сліду від колишньої величі: віруючих зустріли лише купи сміття та будівельних відходів. Проте нову общину це не злякало, і за досить короткий термін, в березні 91-го, храм було знову освячено. За кілька років, що пройшли з моменту відновлення храму, тут було відновлено настінні розписи, іконостас, і тепер собор заповнений прихожанами.
За останнє десятиліття значно змінилася і соборна територія. Уже в наші часи поблизу східної стіни храму було поставлено символічний надгробок у пам’ять десятків видатних церковних і громадських діячів, які знайшли своє упокоєння біля головної святині Прилук. Безжалісне ХХ століття не залишило від цього цвинтаря нічого, але святий хрест став відтепер для всіх спільною братською могилою.
Недалеко від собору до наших днів дожила так звана кам’яниця. Це найдавніша в місті кам’яна споруда, яка свого часу виконувала функції козацької скарбниці. Колись це була справжня міні-фортеця, але її вигляд було змінено у XVІІІ столітті, коли скарбниця втратила своє первісне значення.
У стінах Преображенського собору вперше почув слово Боже маленький Яким Горленко – в майбутньому святитель Іоасаф Білгородський. Народився він у побожній родині Андрія Дмитровича Горленка та його дружини Марії Данилівни поблизу Прилук, на хуторі Чернявщина, що нині звуться Лапинці. Згодом місцеві жителі збудують тут храм, який освятять на честь свого знаменитого земляка. Ця церква дожила і до наших днів. А майбутнього богослова із світовим ім’ям батьки охрестили у прилуцькому Преображенському храмі. І тут же Яким, будучи звичайним хлопчаком, навчився промовляти до Бога свої перші молитви. Завдяки своїм мудрим батькам та благочестивим наставникам юнак загорівся палкою любов’ю до Господа і вирішив присвятити своє життя повністю Церкві. Саме у Спаському соборі хлопчина навчався азам Божественної Премудрості. Досягши свого повноліття, талановитий юнак відправляється до Києва, де приймає чернецтво та повністю присвячує себе богословській науці. Згодом його чекають Мгарська обитель, Троїце-Сергієва лавра і, нарешті, єпископська кафедра в Білгороді. Але назавжди ім’я святителя Іоасафа Білгородського буде пов’язане з його маленькою батьківщиною на березі річки Удай, і в першу чергу з його духовною колискою – Спасо-Преображенським храмом.
Карта