Історико-архітектурна пам’ятка Густинський монастир
Інформація
Густинський Свято-Троїцький монастир — жіночий монастир, розташований на правому березі річки Удай. Унікальний архітектурний комплекс епохи бароко, 17 ст..
Густиня — село в Прилуцькому районі Чернігівської області.
Початки Густинського монастиря сягають 1600 року. Засновником його був ченець Йоасаф, який разом з ієромонахом Афанасієм прийшов з Афонської гори і з благословення настоятеля Києво-Печерської лаври Єлісея оселився тут для усамітнення. Для облаштування монастиря Йоасаф уподобав землі князів Вишневецьких по течії річки Удай, де зі своїми учнями оселився на острові, що заріс густим віковим лісом, звідки і пішла назва монастиря — Густиня.
Серед засновників монастиря було чимало козаків, які, передчуваючи близьку смерть, йшли у ченці — але смерть відступала, ченці жили ще довго, розповідаючи про цілюще повітря і «живу воду» з підземних ключів.
У 1623-1627 роках в монастирі було створено Густинський літопис – видатну пам’ятку української історіографії. Цей документ містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 року. Невідомий автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому джерела, зробивши на полях посилання на ці джерела. Відомим літопис став після того, як ієромонах Михайло Лосицький у 1670 році склав основний список літопису (фактично переписав його). Написано літопис близькою до тогочасної народної української мови.
Первісно усі будівлі монастиря були дерев’яними, які неодноразово були зруйновані пожежею. Після пожежі 1671 року нарешті почалося зведення мурованих будівель. Однією з перших постав Троїцький собор, будівництво якого фінансував гетьман Іван Самойлович. Освятили храм у 1675 році. Він став одним із найгарніших п’ятибанних храмів Лівобережжя, унікальною пам’яткою українського бароко.
У 90 роки XVII століття, за фінансуванням прилуцького полковника Дмитра Горленка, розпочалася активна розбудова монастиря. Монастир обвели високим оборонним муром, який мав двоярусні аркади, проходи із внутрішнього боку та вузькі бійниці. В майбутньому він неодноразово перебудовувався й поступово втратив свою обороноздатність. До нашого часу оборонні мури монастиря збереглися незмінними.
В систему мурів були вписані три великі потужні брами за кошти Дмитра Горленка.
Над східною брамою збудували Петропавлівську церкву. Ця будівля нині вважається однією з найгарніших оборонних церков України.
Над західною брамою - Миколаївську церкву. Тривалий час це була типова однобанна барочна будівля. Такою її намалював Тарас Шевченко під час відвідин монастиря у 1845 році. Але у другій половині ХІХ століття церкву перебудували до невпізнанності. Вона перетворилась на типову псково-новгородську триярусну надбрамну дзвіницю із високим шатровим верхом.
Ще однією святинею монастиря є Воскресенська церква. Її почали будувати ще у 1636 році. Але сучасного вигляду вона набула лише у 1844-му.
До церкви було прибудовано келії та трапезну палату тому її ще часто називали Трапезною церквою. У 1845 році під Воскресенською цервою було поховано генерал-губернатора Малоросії Миколу Рєпніна. Згодом під храмом влаштували склеп і він став родинною усипальнею роду Рєпніних-Волконських.
На території Густинського монастиря є ще одна церква – Святої Варвари. Вона була зведена у 1719 році і є частиною будинку настоятеля.
Густинський монастир є унікальним архітектурним комплексом, прекрасно вписаним у навколишній ландшафт. Крім того, він є мабуть найкраще збереженим козацьким монастирем. Хоча доля монастиря була не з легких, адже його двічі на тривалий час закривали. Вперше у 1793 році, більше ніж півстоліття простояв пусткою. Другий раз монастир закрили у 1920 році. Радянська влада влаштувала у стінах храму спочатку колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічну лікарню, яка проіснувала тут до 1991 року.
Нині Густинський монастир є жіночим.
Густиня — село в Прилуцькому районі Чернігівської області.
Початки Густинського монастиря сягають 1600 року. Засновником його був ченець Йоасаф, який разом з ієромонахом Афанасієм прийшов з Афонської гори і з благословення настоятеля Києво-Печерської лаври Єлісея оселився тут для усамітнення. Для облаштування монастиря Йоасаф уподобав землі князів Вишневецьких по течії річки Удай, де зі своїми учнями оселився на острові, що заріс густим віковим лісом, звідки і пішла назва монастиря — Густиня.
Серед засновників монастиря було чимало козаків, які, передчуваючи близьку смерть, йшли у ченці — але смерть відступала, ченці жили ще довго, розповідаючи про цілюще повітря і «живу воду» з підземних ключів.
У 1623-1627 роках в монастирі було створено Густинський літопис – видатну пам’ятку української історіографії. Цей документ містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 року. Невідомий автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому джерела, зробивши на полях посилання на ці джерела. Відомим літопис став після того, як ієромонах Михайло Лосицький у 1670 році склав основний список літопису (фактично переписав його). Написано літопис близькою до тогочасної народної української мови.
Первісно усі будівлі монастиря були дерев’яними, які неодноразово були зруйновані пожежею. Після пожежі 1671 року нарешті почалося зведення мурованих будівель. Однією з перших постав Троїцький собор, будівництво якого фінансував гетьман Іван Самойлович. Освятили храм у 1675 році. Він став одним із найгарніших п’ятибанних храмів Лівобережжя, унікальною пам’яткою українського бароко.
У 90 роки XVII століття, за фінансуванням прилуцького полковника Дмитра Горленка, розпочалася активна розбудова монастиря. Монастир обвели високим оборонним муром, який мав двоярусні аркади, проходи із внутрішнього боку та вузькі бійниці. В майбутньому він неодноразово перебудовувався й поступово втратив свою обороноздатність. До нашого часу оборонні мури монастиря збереглися незмінними.
В систему мурів були вписані три великі потужні брами за кошти Дмитра Горленка.
Над східною брамою збудували Петропавлівську церкву. Ця будівля нині вважається однією з найгарніших оборонних церков України.
Над західною брамою - Миколаївську церкву. Тривалий час це була типова однобанна барочна будівля. Такою її намалював Тарас Шевченко під час відвідин монастиря у 1845 році. Але у другій половині ХІХ століття церкву перебудували до невпізнанності. Вона перетворилась на типову псково-новгородську триярусну надбрамну дзвіницю із високим шатровим верхом.
Ще однією святинею монастиря є Воскресенська церква. Її почали будувати ще у 1636 році. Але сучасного вигляду вона набула лише у 1844-му.
До церкви було прибудовано келії та трапезну палату тому її ще часто називали Трапезною церквою. У 1845 році під Воскресенською цервою було поховано генерал-губернатора Малоросії Миколу Рєпніна. Згодом під храмом влаштували склеп і він став родинною усипальнею роду Рєпніних-Волконських.
На території Густинського монастиря є ще одна церква – Святої Варвари. Вона була зведена у 1719 році і є частиною будинку настоятеля.
Густинський монастир є унікальним архітектурним комплексом, прекрасно вписаним у навколишній ландшафт. Крім того, він є мабуть найкраще збереженим козацьким монастирем. Хоча доля монастиря була не з легких, адже його двічі на тривалий час закривали. Вперше у 1793 році, більше ніж півстоліття простояв пусткою. Другий раз монастир закрили у 1920 році. Радянська влада влаштувала у стінах храму спочатку колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічну лікарню, яка проіснувала тут до 1991 року.
Нині Густинський монастир є жіночим.