Консультація "Духовність у формуванні позитивних емоцій" психолог Погребняк А.В.

Сторінка 1 з 2

Духовність — це сукупність системно інтегрованих особливостей когнітивно-інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер, яка забезпечує людині здатність до психічно-особистісного вдосконалення та самовдосконалення. Кажучи по-іншому, духовність, з одного боку, є системно-інтегрованою складовою психіки, з іншого — синергетичним чинником взаємодії різних психічних сфер людини.

Наприкінці ХХ — поч. ХХІ ст. спостерігається посилення уваги до феномена духовності з боку вітчизняних психологів.

Так, плідну спробу пояснити психологічні механізми духовного розвитку особистості здійснив український психолог О. П. Колісник, проаналізувавши провідні етапи цього процесу.

 

Наш співвітчизник, психолог М. Л.-А. Чепа, розглядаючи структурні рівні людського розвитку як підсистеми великої системи — психіки людини як цілісного утворення виявив загальні й особливі функції структурних рівнів, їхню ієрархічну та координаційну організацію. Він підкреслив, що за своїми сутнісними характеристиками духовність є складною системою нелінійного типу, а отже, має вивчатися засобами синергетики.

 

Форми прояву духовності

Духовні ціннісні орієнтації ми розглядаємо як складну систему психічних утворень, які спрямовані на процес засвоєння (сприймання, інтеріоризацію, створення) духовних цінностей. Водночас це є позитивна установка особистості на духовні вчинки. За умов цілеспрямованого формування духовні ціннісні орієнтації можуть набути вищої форми — трансформуватися на духовні потреби, тобто систему мотивів активності людини, яка спонукає людину до різних видів духовної діяльності (пізнавальної, естетичної, комунікативної). На відміну від інших видів діяльності, духовна визначається не прагматичними цілями, а спрямована на задоволення безкорисливих духовних потреб (у знаннях, спілкуванні, естетичному задоволенні).

Найспецифічнішими формами прояву духовності є духовні стани та почуття — недостатньо досліджені традиційною психологією явища. Вражаючим фактом у людському чуттєво-інтелектуальному досвіді завжди були ті дивні моменти внутрішнього «інсайту», які у деяких філософських колах дістали назву «космічна» або «розширена» свідомість. Найчастіше вони виникають в процесі спілкування людини з особою яку палко кохає або ж споглядання краєвидів природи, творів мистецтва. Цієї миті людина переживає бурхливе емоційне піднесення, почуття полегшення, свободи, всеохоплюючої любові до усього світу. У декого виникають відчуття, що його власне «Я» розширилося до меж Всесвіту, дехто усвідомлює себе маленькою часткою цього нескінченного світу. Тоді зникає межа між живим та неживим у природі, людиною й тваринами, близькими й незнайомими — усе сприймається як єдине ціле, невід'ємною частиною якого є той, хто переживає духовний стан.

Люди, які мають досвід духовних станів, стверджують, що після пережитого їх охоплювали почуття любові до всього живого, бажання творити добро. Отже духовні стани стимулюють виникнення духовних почуттів (совість, провина, каяття, любов, віра, надія). Специфічною формою почуттєвого прояву духовності, на нашу думку, є емпатія, тобто здатність людини до співчуття іншій особі (істоті), бажання та вміння зрозуміти й відчути її внутрішній світ, збагнути її цінність та неповторність, прагнення до безкорисливого задоволення її потреб та інтересів.

Почуттєво-емоційний компонент духовності передбачає розвиненість емоційної сфери (здатність до переживання різноманітної гами емоцій та почуттів, у тому числі й екзистенціальних — совість, провина, сумнів, любов, віра, надія, каяття — які виконують функцію глибинного зв'язку людини зі Всесвітом, підтримують константність особистості та її індивідуальну цілісність), а також духовних станів.

Гуманістичний компонент духовності виявляється у ставленні людини до будь-якої форми життя як вищої цінності; повазі до внутрішнього світу іншої людини, яка поєднується зі здатністю до співчуття та реалізується через втілення у взаємини з цією людиною найвищих духовних цінностей — добра, краси, любові.

Естетичний компонент духовності — відображає специфічне чуттєво-емоційне та інтелектуально-когнітивне ставлення людини до навколишньої дійсності, відбивають її прагнення до краси, гармонії, досконалості і виявляється у потребі та здатності сприймати естетичні об'єкти, а також переживати почуття естетичного задоволення.

Психологічний зміст поняття "духовний розвиток"

Розвиток духовності, у нашому розумінні, — процес позитивних кількісних та якісних змін:

1) у розумовій сфері людини (дитини) — від пізнання предметів та явищ на чуттєвому рівні — до усвідомлення їх сутності та взаємозв'язку.

 2) у почуттєво-емоційній сфері — від простих емоцій — до здатності співчувати та переживати духовні стани та почуття;

3) у моральній сфері — від егоцентризму до гуманізму, альтруїзму;

4) у діяльнісно-вольовій сфері — від мимовільних дій — до цілеспрямованої саморегуляції, духовних вчинків;

5) у естетичному світосприйнятті — від споглядання естетичних об'єктів — до естетичної потреби та естетичної діяльності.