Прилуцький заклад дошкільної освіти (ясла-садок) комбінованого типу №15.

Форми роботи, методи та прийоми подачі знань про традиції українського народу, ефективність їх використання.

Успішний розвиток дошкільнят при ознайомленні з рідним селищем  можливий лише за умови їх активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через гру, предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності, властиві дошкільному віку.

Метою освітньо-виховного процесу  в дошкільному закладі є  створення таких умов виховання і гуманітарної освіти, у яких духовний, моральний, естетичний, патріотичний  розвиток дошкільнят здійснювався у процесі освоєння   знань. Завдяки звернення до особливостей культури та побуту, діти усвідомлюють свою приналежність  до культурно-природного середовища, розуміють міру своєї громадянської відповідальності до її збереження і відтворення.

 Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання дошкільнят на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах:

1.                      Ознайомлення дошкільнят з рідним селищем повинно природно „входити” в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу.

2.                 Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми з врахуванням принципу поступового переходу від більш близького дитині, особистісно значущого, до більш віддаленого від дитини – культурно-історичних фактів.

3. Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті селища, створення умов для активного залучення дітей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості для них того, що відбувається навкруги.

4. Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість дитині налагодити діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення.

5. Здійснення діяльнісного підходу до залучення дітей до історії, культури, природи рідного селища, тобто вибір самими дітьми тієї діяльності, в якій вони хотіли б відобразити свої почуття, уявлення про побачене та почуте (творча гра, придумування оповідань, виготовлення поробок, придумування загадок, аплікація, ліплення, малювання, проведення екскурсій, участь у благоустрої території, охороні природи і т. п.).

 6. Залучення дітей до участі в селищних святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Познайомитися із жителями рідного селища – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.

7. Вибір методів ознайомлення дітей з рідним селищем, що перш за все підвищують їх пізнавальну та емоційну активність.

 8. Створення відповідного розвивального середовища в групі та дошкільному закладі, яке б сприяло розвитку особистості дитини на основі народної культури з опорою на краєзнавчий матеріал (міні-музей народного побуту, предмети народного ужиткового мистецтва, фольклор, музика тощо), і яке б дозволило забезпечити потребу в пізнанні його за законами добра та краси.

9. Організація роботи з батьками під девізом: їх знання та любов до рідного міста повинні передаватися дітям.

Форми роботи з дітьми дошкільного віку

І. Заняття:    

-    інтегровані

-    комплексні

-    ігри – заняття

-    заняття – бесіди

Загальновідомо, що досить складним в роботі по ознайомленню з рідним селищем, особливо з його історією та визначними місцями, є складання розповіді для дошкільнят. При цьому необхідно пам’ятати наступне:

1. Супроводжувати розповідь наочними матеріалами: фотографіями, репродукціями, слайдами, схемами, малюнками та ін.

2. Звертатись до дітей із запитаннями в ході розповіді, щоб активізувати їх увагу, викликати бажання щось дізнатися самостійно, спробувати про щось здогадатися, запитати. Спонукати мислення дітей проблемними запитаннями: „Як видумаєте, чому саме на цьому місці люди вирішили побудувати селище? Звідки така назва? Що вона може означати?”.

3. Не називати дат: вони утруднюють сприйняття матеріалу. Використовувати такі вирази: „Це було дуже давно, коли ваші бабусі та дідусі були такими ж маленькими, як ви” або „Це було дуже-дуже-дуже давно, коли ваших мам, тат, бабусь та дідусів ще не було на світі”.

4. Використовувати доступну дітям лексику, пояснювати значення незнайомих слів, не вживати спеціальної термінології, не перевантажувати розповідь складними граматичними конструкціями.

ІІ. Екскурсії:

-   по вулиці, на якій розташовано ДНЗ, до адміністративних будівель, шкіл селища, до бібліотеки  архітектурних пам’яток, парків, музеїв, на підприємства, в магазини, аптеки, лікарні  та ін..  ;

ІІІ. Ігри:

-   дидактичні;

-     рухливі;

-    інтерактивні;

-    ігри – піктограми – «Поведінка в парку», «На вулицях селища».

ІV.  Зустрічі з цікавими людьми ( поетами, композиторами, вчителями, представниками різних професій).

V.   Проведення та участь  у різноманітних святах та розвагах :

День селища;День знань; спортивні розваги, та ін..

VI.  Виготовлення плакатів, краєзнавчих куточків  про рідне селище, його природу, місця відпочинку дітей тощо.

VII.  Виставки народно – прикладного мистецтва рідного краю.

Актуальність і завдання патріотичного виховання.

Скажіть, будь ласка, на вашу думку, чи є у сьогоднішньому житті місце подвигу, героїз­му, патріотизму?

Питання, як виховати справжнього патріота, громадянина України, постає все частіше. Нині як ніколи гостро на­було актуальності виховання громадянина-патріота, відповідального, відданого своїй країні. Цей аспект виховної роботи у практиці сучасних до­шкільних закладів представлено нормативними  документами. Так, у новій редакції Базового ком­понента дошкільної освіти зазначено, що старший дошкільник має орієнтуватися в тому, що рідна країна має свою територію, на якій проживають українці, що мають свою культуру, звичаї, мову.

На думку академіка Семена Гончаренка, «педагогічна драма виховання стрімко перерос­тає в загальнонаціональну трагедію». За даними Державного інституту розвитку сім'ї та молоді майже 30% українських студентів планують на­завжди залишити Україну після навчання, а ще 25% хотіли б поїхати на заробітки за кордон. У цих умовах постає необхідність розв'язання на державному рівні найгостріших проблем, пов'язаних з вихованням патріотизму та форму­ванням національної свідомості населення Укра­їни як основи консолідації суспільства і зміцнен­ня держави.

Метою патріотичного вихо­вання є формування у молодого покоління ви­сокої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних іс­торичних діячів, готовності до виконання грома­дянських і конституційних обов'язків.

Щоб досягти цієї мети, виховувати патріотів слід вже з дошкільного віку. Які ж завдання сто­ять перед педагогами дошкільного закладу? (Від­повіді учасників.)

Так, патріотичне виховання дошкільників має вирішувати широке коло завдань. Це не лише виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, з якої зароджується любов до рідної краї­ни, а й виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, тра­дицій держави, загальнонародних свят.

Тож сьогодні ми з'ясуємо зміст  громадянського  виховання дошкільників та засоби, якими по­трібно його здійснювати.

У наукових дослідженнях вітчизняних та за­рубіжних психологів і педагогів доведено важли­вість дошкільного періоду у становленні особис­тості. Ця теза є ключовою і в змісті державних нормативних документів. Завдання патріотичного виховання дошкільників відповідно до змісту нової редакції Базового компонента дошкільної освіти (Схема 1)

Як ви гадаєте, які особистісні якості та риси характеру притаманні свідомому громадянину й патріоту? (Відповіді учасників.)

Так, йдеться про повагу до батьків, свого ро­доводу, традицій та історії рідного народу; пра­цьовитість; високу художньо-естетичну культуру; патріотичну самосвідомість та громадянську від­повідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повагу до Конституції, законів Української держави; досконале знання державної мови.

Звичайно, що у повному обсязі ці якості ще не можуть бути сформованими у дитини дошкіль­ного віку. Проте створити фундамент, на основі якого можна формувати майбутнього громадянина-патріота, не лише можливо, а й потрібно.

Психологи аргументовано наголошують на вирішальному значенні дитинства для станов­лення особистості. Зокрема, на думку відомо­го українського вченого, доктора психологічних наук Івана Беха, виховання дитини має розпочи­натися уже з першого року її життя. А дошкільне дитинство, згідно з його висновками, є віковим періодом, коли починають формуватися високі соціальні мотиви і благородні почуття. Від того, як вони будуть сформовані в перші роки життя ди­тини, багато в чому залежить увесь її подальший розвиток.

Зважаючи на те, що в період дошкільного ди­тинства закладаються основи свідомості й самосві­домості, а також ті риси характеру, які й визначати­муть особистість, цей вік має виключне значення для патріотичного виховання. На думку вчених, уже наприкінці дошкільного віку дитина здат­на усвідомлювати і себе саму, і те місце, яке вона на цей час займає в житті. Уже з перших днів жит­тя особистість дитини формується під впливом ма­теринської мови, колискової пісні, бабусиної казки. Підростаючи, дитина бере участь у народних свя­тах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до процесу народної творчості, переймаючи досвід по­передніх поколінь рідного народу. Дитина усвідом­лює суспільні цінності, починає керуватись у своїй поведінці моральними нормами. Цей час є найспри­ятливішим для формування в неї першооснов наці­ональної самосвідомості, а саме:

·  розуміння своєї приналежності до нації;

·  любові та поваги до національної мови, традицій, символіки;

·  основ фундаментальних рис національ­ного характеру.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни — завдання надзвичайно складне, осо­бливо, коли йдеться про дітей дошкільного віку. Дошкільний вік як період становлення особис­тості має свої потенційні можливості для фор­мування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Для того щоб визначити специфіку процесу формування у ді­тей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, зокре­ма на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційно-пізнавальної основи не може з'явитися це складне інтегральне почут­тя. Справді, якщо патріотизм — це почуття прияз­ні, любові до своєї Батьківщини, відповідальності за неї, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до когось чи до чого не будь), любити (рідних, красу довкілля тощо), бути відповідальною (в її малих справах, вчинках).

Патріотизм постає як глибоке громадянське почуття, змістом якого є любов до свого наро­ду, Батьківщини, усвідомлення своєї причетності до її історії, традицій, культури, вболівання за її майбутнє.

Формування патріотичних почуттів дітей до­шкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. У новій редакції Базового компоненту дошкільної освіти зазначено, що кожна країна має свою територію, на якій проживають люди з різ­ним кольором шкіри, волосся, розрізом очей тощо. Вони мають свою культуру, звичаї, мову. Діти ма­ють усвідомлювати, що всі народи світу прагнуть миру і щасливого життя, процвітання рідної краї­ни і всієї планети, турбуються про майбутнє дітей.

Важливим напрямом патріотичного вихован­ня є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу.

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками, вихователі повинні у комплексі розв'язувати пізнавальні, навчальні, виховні та мовленнєві за­вдання (А. Богуш).

Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природні багатства.

Дітей спочатку ознайомлюють з найближчим оточенням, з яким вони щодня контактують. Поступово стежинкою рідного краю ведуть дитину до столиці України - Києва, інших міст та пам'ятних місць Батьківщини.

На заняттях з народознавства малюк уперше долучається до державних символів (Герба, Прапора, Гімну) та народних національних оберегів (калини, верби, віночка, рушника тощо).

Предметом обговорення у дитячому товаристві мають бути й родинні корені кожної сім'ї, кожної родини. Вихователь повинен стимулювати й за­охочувати дітей до пізнання свого родоводу.

Упродовж перебування дітей у дитячому садку потрібно ознайомити їх з побутом нашого народу як у минулому, так і на сучасному етапі. Діти повинні знати (впізнавати, розрізняти) українські національні іграшки, національний (традиційний та регіональний) одяг, взуття, посуд, предмети побуту та хат­нього інтер'єру, подвір'я. Треба розвивати у дітей цікавість до української національної обрядовості, народних свят, ігор, народних прикмет, народної творчості, національного мистецтва, народних промислів. Не можна обійти увагою й українську національну кухню.

Пізнавальні завдання реалізуються й у пізнаванні дітьми природи рідного краю (ліси, степи, моря, гори, заказники тощо).

Навчальні завдання передбачають формування перших наукових наро­дознавчих та історичних понять, у майбутньому - основи наукового мислен­ня, національної свідомості, самосвідомості та психології.

Вихователь повинен:

розвивати пізнавальну активність дітей, прагнення якнайглибше пізнати свій народ, свої національні корені;

формувати стійкий інтерес до народознавчого матеріалу, бажання пізнати його глибше, навчити використовувати його в побуті, у своєму дитя­чому житті, запам'ятовувати вірші, прислів'я, приказки, казки, загадки;

прищеплювати дітям елементарні трудові навички, пов'язані з на­родними ремеслами.   Вчити малюків  вишивати, витинати, розписувати  заукраїнськими мотивами писанки, іграшки, посуд виготовляти різні вироби: іграшки, глиняний посуд, вибійки, витинанки, аплікації тощо.

Розвивальні завдання передбачають розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам'ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, уяви. Діти повинні вміти самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати народознавчі поняття, звичаї минулого та сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загально-традиційного національного.

Мовленнєві завдання є супутніми на кожному народознавчому занятті. Наприклад, мандруючи до української оселі прадідів, діти вперше чують сло­ва стріха, тин, перелаз, скриня, ослін, долівка.

Словник дітей також поповнюється образними виразами, коли вони слу­хають фольклорні твори та твори українських письменників. Діти згадують знайомі прислів'я, приказки, примовки. Кожне заняття супроводжується розповідями дітей про побачене, почуте, пережите.

Виховні завдання мають на меті прищепити дітям насамперед любов до рідного краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття гордості за свій народ, повагу до національної культури, національних звичаїв та оберегів.

Природними національними рисами характеру українців вважаються щирість, гостинність, доброта, мудрість, щедрість, добре почуття гумору. Отож ці риси особистості потрібно виховувати у дитини, використовуючи для цього багатий народознавчий матеріал.

Схема 1